Articles Tagged with: волонтер
Фантастичні 10 місяців Лідії в Іспанії

Нещодавно Лідія повернулася зі свого десятимісячного волонтерсва в Іспанії за програмою Європеської волонтерської служби. Ось, що сама Лідія розповідає про свій EVS:

“Мій досвід в Іспанії був просто неймовірним, незабутнім і хвилюючим. Він змінив мене. Спочатку, звичайно, було важко. Мовою я володіла, оскільки я перекладач, але жити в незнайомій країні, бути чужоземцем, не знати нікого, відчуватися самотньою – це все процес адаптування.

IMG_4548

Перш за все, маю сказати, що в Іспанії дуже сильно видно багатокультурність, оскільки вона була під впливом арабів декілька століть. Рівень імміграції дуже високий.

IMG-20160510-WA0017

Мій проект полягав, переважно, з роботою із дітьми з країн, що не входять до країн ЄС. Це проект інтеграції емігрантів в іспанське суспільство. Ми допомагали дітям з домашньою роботою, робили презентацію про різні країни, викладали англійську і іспанську, організовували майстер класи, ігри, футбол і т.і. Я ще й працювала у відділі расової дискримінації і притулках для іммігрантів у скруті. Чесно кажучи, важко було працювати з арабомовним прошарком, оскільки ми не володіли жодною спільною мовою. Більшість дітей з якими я працювала були марроканського походження, хоча і народжені в Іспанії. Було цікаво спостерігати цей мікс культур у цих дітях. Раніше, мені ніколи не доводилося працювати з дітьми, тому це стало викликом, але я справилася. Хоча, маю зізнатися, зараз я хочу відпочити від роботи з дітьми, бо це дуже виснажує.

12716216_1024656104244157_6065523634402405308_o

 

Окрім мого проекту хвилюючим було моє життя поза ним. На моє щастя, мені вдалося швидко завестися друзями-іспанцями. Ми їздили на фестивалі і різні події. Я відвідала уроки фламенко, сальси і бачати, театру, різні лекції про гендерну рівність. Тобто нудьгувати було нікуди.

Крім того, маю сказати, що місто в якому я жила, Ельче, було чудовим. Воно славиться пальмами і входить у всесвітню спадщину ЮНЕСКО. Також, я купила собі велосипед і могла насолоджувати катанням до моря, що було лише за 1 годину на велосипеді.

IMG_20160227_185448

Цей досвід дозволив мені відчути себе комфортно за кордоном і знайти сім’ю, хоч і не кровну. Мої друзі там запрошували мене до себе на сімейні зустрічі, навіть на Різдво, що вважається виключно сімейним святом. Я познайомилася з різними генераціями і сім’ї моїх друзів приютили мене в важкі моменти і змусили мене відчувати тепло і любов.

12322459_995492490493852_2532320529583926642_o

Волонтери і робітники моєї організації.

Я дуже вдячна всім за підтримку і віру в мене.”

EVS в Литві. Спогади волонтера

Пропонуємо Вашій увазі, спогади Ірини, про її досвід участі у проекті EVS в Литві

Народившись, вчившись та працювавши у Львові в декількох хвилинах ходьби від школи, університету та роботи на 23-ому році життя я виявила, що живу у надто комфортному просторі, мій світ став надто тісною оболонкою і прийшла пора виходити із цього зачарованого кола. Прийшов час дієвого пошуку відповіді на запитання „чого ж насправді я хочу від цього життя?”, нових ідей для реалізації своїх бажань і прагнень. І тоді життя мені подарувало прекрасну можливість проживання в одній із країн Європейського Союзу для отримання нового досвіду, як я вже потім зрозуміла дуже позитивно-насиченого.
Найважливішою специфікою мого проекту стало проживання у сільській місцевості, в одному із найбільших сіл країни – Марцинконісі. Як вже потім виявилось у дуже віддаленому місці, тому що дорога до Вільнюса чи Каунаса забирала багато часу та коштів через незручне транспортне сполучення. Але ж я знала за чим я їду) За повним розчиненням у природі, за кращим розумінням природоохоронної діяльності і, звичайно, з бажанням допомогти своїми вміннями та навичками.

Більш ніж пів року я жила посеред лісу, in the middle of nowhere, опалюючи житло дровами та купуючи продукти раз на два тижні за 20 км у супермаркеті маленького містечка Варєна. І увесь час вчилася приймати і віддавати, цінувати тишу, свіже повітря, чисту воду з численних джерел краю та роздумувати над тим наскільки природні умови впливають на те, який спосіб життя люди собі обирають. Серед пяти етнокультурних регіонів Dzūkija (південна територія Литви, яка межує з білоруським та польськими кордонами) дуже виділяється своєю несхожістю на інші.

X-yYnX8p5uA

Я вчилась помічати різноманітні деталі взаємотроникності природа-людина: соснові ліси на піщаних дюнах (саме із сосни жителі століттями виготовляли предмети побуту, від кошиків для збирання грибів та ягід до човнів, домівок та господарських забудов); гречка, яка використовується у більшості традиційних страв, бо ця крупа здатна рости на бідних піщаних грунтах; хрести, повязані біленьким фартушком практично на кожному роздоріжжі, що відсилає до язичницької оберегових звичаїв; традиційні на жовто пофарбовані або суцільно деревяні хати з різьбленим орнаментуванням вікон; надзвичайно велика різноманітність видів птахів, грибів та лишайників; дуже давня традиція бджільництва (бортництво), коли вулики розміщувались у старих соснових деревах; майстерні конструкції із соломки – sodas, так схожі до українських різдвяних оберегів – павуків; надзвичайно велика різноманітність видів рослин, птахів, грибів та лишайників і сотні кіломентів боліт, у яких неможливо втопитись, але добре намочитись реально (провірено практикою). Усе описане я сміливо називаю литовським Поліссям. Дуже схожу, природнім середовищем та способом життя людей, територію, яка охоплює північні райони Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей знаходимо і в Україні.

Про роботу. Основним нашим обовязком у національному парку стала робота із відвідувачами, як з литовськими, так і іноземними. Для мене такий вид роботи не був новим, бо тими ж самими речами я займалась працюючи у музеї в Україні. Тобто на проекті я тільки розвивала навички здобуті ще раніше. Я проводила екскурсії резерватом Чепкалі та етнографічним музеєм парку, працювала на рецепції інформаційного центру (що було для мене таким собі випробуванням, бо не знаючи мови я ввічливо намагалась пояснити людині, хто я, що я тут роблю і що я можу відповісти на їх питання або російською, або англійською. Коли моя литовська вийшла на рівень “розуміння, але не говоріння” стало трішки легше) та допомагала організовувати події, ярмарки та фестивалі парку.

Одним із найкращих досвідів став робочий табір для іноземних волонтерів, що відбувався в Дзукійському парку під кінець серпня. Це був уже другий досвід лідерства у таборі завдяки Спілці Форум. Іспанці, японець, чеські дівчатка та моя партнерка по проекту, а водночас і другий лідер табору з Нідерландів пробули 2 тижні в польових умовах та стали великою, дружньою, інтернаціональною сімєю, де ми ділилися враженнями, посмішками, дискусіями та кулінарними здібностями і де ніхто не був лишнім чи відокремленим.

VFE_8MSYkQ0
Ну і, звичайно, як може природничий проект обійтися без прибирання, розчищання територій і збирання сміття. З частини фізичних робіт моїм улюбленим видом була розмітка туристичних марштутів через територію парку. Тоді я мала можливість на цілий день зникнути у лісах і слухати, відчувати запахи, сприймати кольори і збирати свою колекцію вражень.

Побічні ефекти. Так я називаю знання та вміння, які я і не сподівалась здобути, їдучи на проект у Литву. Було дуже багато речей, які я робила вперше в житті: заплив байдарками з іншими волонтерами по одній із річок парку, виготовляла традиційні литовські вирізанки для прикрашання магазину, подорожі автостопом, вміння приготувати сільську сауну, працювала “грибом” на міському святі. Також несподіванкою став швидко зростаючий рівень англійської. Одного дня я з подивом виявила, що можу вільно дивитись англомовні фільми та читати книги без словників. Тепер, думаю, що прийшла черга вивчення на такому ж рівні іспанської).

Але найголовнішим побічним ефектом стало розуміння у якій прекрасній і багатій країні я народилась. Історія, культура, подорожі, міфи, які продукуються у литовському суспільстві допомогли мені побачити себе і свою Україні збоку. І тому на запитання “А звідки ви?” я з гордістю відповідала: “З України.”

Хочеться висловити свою подяку відсилаючій стороні Union Forum, координуючій організації Deineta та приймаючій стороні, а саме усім працівникам Дзукійського національного парку та резервату Чепкалі за можливість бачити і відчувати більше.r-W1zdZrV8Y

Як бонус я хотіла би додати перелік важливих моментів для людей, які остаточно обрали ЄВС. (витяг з навколопроектних розмов волонтерів). Ну і, звичайно, фото)

Субєктивний Порадничок, якщо ви все таки наважились стати частиною великої родини довготермінових волонтерів

До проекту

1. навіть і не намагайтесь спрогнозувати як виглядатиме проект, на який ви затверджені. Усе буде не так, як ви собі уявляли. Звичайно, що у вас буде опис організації та типу роботи, але не все написане відповідатиме дійсності. Будьте готові до приємних та неприємних сюрпризів)
2. скористатайтесь можливістю Google Maps та оглянути місцевість, де ви будете проживати; також всесильний інтернет допоможе вас дізнатись про погодні умови і тоді ви краще зрозумієте, які речі важливо взяти із собою. І ще одна деталь: пакування речей за день – це дуже погана ідея)
3. корисно буде знати декілька розмовних фраз мовою країни, у яку ви вирішили поїхати. Слова на кшталт: Привіт, Дякую, Я з України, Я не розумію вас, Волонтер. Програма передбачає мовні курси, але базовим знанням мови ви покажете свою зацікавленість та завоюєте прихильність оточуючих. Не дивуйтесь, що під кінець проекту ви та ваші друзі волонтери розмовлятимете сумішшю англійської та мови країни, у якій ви живете)
4. не хвилюйтесь за свій рівень володіння англійською. На початку проекту я зустріла волонтера, який ледь-ледь умів говорити та розуміти, але вже через декілька місяців, на здивування усіх, він розмовляв на дуже хорошому рівні. Хочете ви цього чи не хочете вас розговорять)
5. можeте зробити фото чи селфі на память із дорогими вашому серцю людьми перед відїздом. Ви їдете на досить довгий період часу, тому коли до вас прийде сумовита пані Ностальгія ви знатимете чим собі зарадити)
6. ще до відїзду продумайте яким чином ви робитимете презентацію України. Візьміть із собою солодощі та типово українських продукти, маленькі сувеніри, розпитайте у мами чи бабці про рецепт улюбленої традиційної страви. Презентувати і розмовляти про свою країну ви будете багато і часто)

Під час проекту

1. Першою ідеєю після вашого приїзду може стати презентація своєї країни, міста, регіону для працівників організації. Бажано із чимось їстівним.
2. Будьте готові до того, що вам будуть незрозумілими та важкоприйнятними культурні відмінності. У кожного свій адаптаційний період. Він може тривати декілька тижнів, як і декілька місяців.
3. Протягом проекту ви зустрічатимете дуууууже багато і дуже різних людей. Часто вам першими потрібно робити кроки назустріч.
4. Тільки ви відповідаєте за свою зайнятість і свій ріст. Ментор не зобовязаний забезпечувати вас роботою. Якщо роботи немає, то придумайте її собі. Саме для цього ви на проекті. Ваша ініціативність буде дуже вагомим фактором.
5. Звичайно, що не тільки ви відповідаєте за себе, але й організації з допомогою яких ви тут опинилися. Отже, якщо у вас виникає проблема ви спочатку обговорюєте її з ментором чи тютором, якщо це не допомагає координуючою організацією (та, яка знаходиться у країні вашого тимчасового проживання), якщо й це не має резону звертаєтесь до відсилаючої організації (у вашому випадку це Спілка Форум). У зовсім крайніх випадках існує Національна Агенція Волонтерів.
6. З великим ентузіазмом їздіть на тренінги (їх передбачено два за час перебування у країні проекту). Вони часто стають найяскравішими моментами ЄВС. Вас чекатимуть особисті відкриття, розвиток творчих задатків, допомога у вирішенні проблем та нові знайомства.
7. На тих таки тренінгах (і не тільки на них) дуже корисно буде поговорити з іншими, що вас турбує на проекті, де ви відчуваєте дискомфорт. Часто відбувається так, що ви стикатиметися з тими самими труднощами, а поговоривши про них з людиною у такій самій ситуації стане допоміжним аспектом вирішення проблеми.
8. Не втрачайте жодних вихідних і подорожуйте всередині країни. Найчастіше найкращі та найприємніші моменти і відкриття чекають вас у спілкуванні з “аборигенами”.
9. Буває і таке, що ви змушені робити, роботу. яка вам не подобається або у якості виконання ви не впевнені. Але все таки старайтеся це робити попри все. І вас чекатимуть приємні сюрпризи. (як сталося зі мною. Я не мала жодного бажання перевдягатись у костюм гриба-боровика (у народі – білий гриб) і працювати аніматором на міському святі, але зробивши це отримала багато позитивних відгуків.)
10. Будьте відкриті і якщо можливо розмовляйте із сусідами. Наші милі литовські сусіди ділилися з нами городиною та давали поради, якщо виникали проблеми.
11. Обовязково ведіть онлайн чи не онлайн щоденник вашого перебування. Корисно буде бачити свій зріст, досягнення та зміни.
12. Купування сувенірів для родини та друзів бажано розподілити на декілька місяців. Останній місяць проекту, як правило, дуже насичений і тому купити щось вартісне усім буде дуже важко.
13. Skype стане вашою найулюбленішою програмкою. Він допомагатиме не сумувати за домом, мовою та рідними обличчями. Адже так важливо поділитися з подругами подіями дня чи розповіддю про закоханого у вас іспанця)
14. заповнити YouthPass (документ, який підтверджуватиме вашу участь у проекті та навики, які ви здобули) насправді не так важко, як вам здається
15. Завжди будьте готові до очікуваних та не дуже очікуваних гостей. Волонтери дуже мобільні люди)
16. Ви повинні памятати, що взяти участь у проекті можна тільки один раз у житті і що проект може стати як найбільшим вашим розчаруванням, так і найбільшим вашим досягненням. Усе залежить від вас. І створюєте проект ви власними руками. Ну, як і життя)

7Iesihb-OSk

Після проекту

1. Ви безсумнівно змінитесь і внутрішньо і зовнішньо, тому повернувшись не дуже дивуйтесь, що звичні речі лежатимуть не на своїх місцях, з деякими друзями буде важко знайти спільну тему до обговорення, а умови вашого колишнього життя не задовольнятимуть вас. Таке трапилось не з вами першими і траплятиметься не з вами останніми.
2. Може статися таке, що ви будете не розуміти і не уявляти як здобуті навики та знання застосувати у наших українських реаліях, до вас можуть приходити депресивні стани. Але потрібно розуміти, що це просто напросто перехідний етап до іншого, якіснішого життя. Що весь період волонтерства просто незвичайна життєва сходинка, після якої ви не зможете бути такими, якими були до того.
3. Навіть якщо вам здається, що проект абсолютно нічим не був корисним, згадайте про мережу прекрасних людей із різних країн, з якими ви познайомились. І можете собі уявити як приємно буде їх відвідувати, знову бачачи країну краще і глибше, аніж середньостатистичний, навіть дуже багатий, турист.

Нехай Прибуде З Вами Сила Усіх Добровольців Всесвіту
і не забувайте, що щиро віддаючи себе світові за просто так, ви отримуєте набагато більше взамін.

P.S. на фото конституція незалежної Зарічанської республіки митців у Вільнюсі, Правила життя вільної людини. (з весни 2014 року ще й українською)WxwAn4WXLgE


Ірина Дзвінник

більше про EVS тут

Чи потрібен Львову “Львів”?

Саме з такою назвою проходило громадське обговорення 4 березня в стінах Медіатеки щодо кінотеатру “Львів”. “Невже у Львові є кінотеатр “Львів”?-запитаєте ви. Відповідь буде позитивною. І знаходиться кінотеатр у центральній частині міста у Стрийському парку. Що, як і хто були присутні на цьому обговоренні – про це все нижче. Мета зустрічі (як зазначено в описі події у ФБ) – згенерувати цікаві ідеї для ре-активації кінотеатру “Львів” та сформулювати позицію громади стосовно майбутньої долі закладу. Трохи історіїКінотеатр “Львів” збудований в 1960 р. як павільйоном науки і техніки. Згодом, з 1969 р. почались показ фільмів. Наразі приміщення кінотеатру “Львів” знаходить на балансі Львівської області, тобто власником його є ЛОДА (як і всіх інших кінотеатрів). Кінотеатр “Львів” установа не прибуткова, тому утримає гроші з держбюджету. Але з 2013 р. не фінансується. Кількість працівників -7. Наявний один зал на 700 місць. Наразі закритий через відсутність опалення.

Зустріч почалась з показу короткометражного документального фільму українського режисера Максима Мадонова “Кінотеатр “Україна”(2013).
Студенти привозять українське кіно в закинутий кінотеатр “Україна”, що стоїть в маленькому провінційному містечку. Молоді кінематографісти власними силами повертають кінотеатр до життя і привертають увагу громади до кіно, намагаючись зрозуміти, що буде, якщо українське кіно відродиться.
https://vimeo.com/91210431

10647226_10153693798266029_9018949991285149487_nПісля цього показали відео оперативної зйомки про теперішній стан кінотеатру. А стан кінотеатру жахливий. За словами теперішнього директора кінотеатру, який був присутній, приміщення кінотеатру зазнає таких проблем як грибок, погана гідроізоляція, незадовільний стан ринв. До цього ще потрібно додати те, що кінотеатр раніше був накритий склом, а останні 50 років дах накритий тонкою бляхою. Можна поставити металеві ферми дахових конструкцій (думка самого директора), але цей тягар може не витримати фундамент. Також кінотеатр має заборону від пожежної служби про збір великої кількості людей (до слова театр ім. Марії Зеньковецької – теж). Вартість мінімальних ремонтних робіт та устаткування складає близько 3,5 млн. грн. Здавалося б краще зруйнувати цей кінотеатр, який має більше мінусів, аніж плюсів, на перший погляд. Як висловився депутат ЛОДА: “Треба визначити: дешевше зруйнувати чи перебудувати приміщення кінотеатру? Щоб це визначити потрібно зробити експертну оцінку приміщення”. До слова, експертна оцінка і є другим пунктом Програми по відновленню роботи кінотеатру на 3 роки, яку напрацювала ініціативна група. Інші два пункти програми:1. злиття підприємства кінотеатр “Львів” з Львівською обласною конторою прокату кінофільмів (фільмотека якої налічує 2666 плівкових фільмів, з яких актуальними для оцифрування є близько 900 та надає ліцензії на показ фільмів) в Центр українського кіно і кінематографута2 .проведення ремонтних робіт. З програмою можна ознайомитись в Департаменті з питань культури, національностей та релігій ЛОДА. 11037346_818600158175260_6267668493664221254_n

 

Ідеї, ідеї, ідеї…

Протягом палкої дискусії почуто багато ідей, як можна відродити кінотеатр. Ось деякі з них:- від директора кінотеатру: зробити 5 залів (по 200 місць кожен), а великий зал використовувати для концертів,- дитячий розважальний центр,- проводити ігри КВК,- соціальне кіно – покази українських фільмів для людей похилого віку та мам з дітьми (на зразок київського кінотеатру українського фільму “Ліра” на базі кінотеатру ім. Чапаєва),- музей кіно,- культурно-просвітницький центр,- кінолекторій – кіно супроводжується лекціями про фільм, режисера,..- …Список залишається відкритим. Час іде! І щоб розмови не залишились розмовами треба діяти вже сьогодні! Для того щоб переконати комісію ЛОДА на виділення коштів на проведення експертної оцінки потрібно показати, що є реальна і чітко прописана програма, що є молоді талановиті люди, яким цікава тематика кіно. Тому, чим цей кінотеатр не став би в майбутньому, його треба наповнити різними заходами (керівництво кінотеатру за). Можливо найближчим часом в приміщенні кінотеатру почнуться покази фільмів. До речі, мінімальна кількість відвідувачів на один сеанс становить 4 особи (щоб покрити витрати на електроенергію). І все ж, чи потрібен Львову “Львів”? – Відповідь однозначна: Потрібен. Бо кінотеатр “Львів” – це історія, це культурна цінність міста. І сьогоднішня дискусія – це дискусія типу “Бути Ейфелевій вежі в Парижі чи ні?” До теми: “Кінотеатри Львова” на інтерактивній мапі Львова  Володимир Сухий – волонтер ГО “Інститут Суспільних Ініціатив”особистий блог Володимира тут