одна_можливість_photo03Я мріяла поїхати на ЄВС більше 2х років – чекала на закінчення університету, отримання диплому і відчуття свободи. В той момент я була впевнена, що ця програма – надзвичайна можливість відкрити себе і змінити своє життя на краще і зараз, закінчивши проект, я в цьому впевнена. Протягом 12 місяців я допомагала у Фундації Роберта Шумана, у Варшаві. Була і звичайна офісна робота: кореспонденція, дзвінки, корегування документів, переклади і цікаві підготовки подій, Параду, конференцій. Окрім цього, я їздила до польських шкіл і проводила презентації польскою, англійською, інколи навіть з елементами російської та української мов J І велике досягнення – організація локального проекту – щоб мешканці району, де ми жили, змогли дізнатись про наші культури. І, звичайно, вивчення польської мови від початку – від стадії «не можу сказати «Доброго дня» до стадії вільного спілкування на різні теми.

Цей проект – це персональний виклик – чи зможу? Так, змогла. Пройти крізь спільне проживання з людьми різних культур і характерів, виконуючи працю, яка не до душі, розуміючи, що поруч немає рідної душі, сумуючи за рідними і друзями, хворіючи на самоті. Я була змушена пройти все, щоб стати сильною, впевненою, самостійною. Я знаю, що до будь-яких проблем, складних моментів потрібно відноситись простіше, адже все можнf вирішити. Я знаю зараз, в яких сферах життя я шукаю себе, бо знаю чим хочу займатись, а чим – ні. Я приймаю, що думки у всіх різні і немає «правильної» – кожна має право на існування. Кожен має право жити так, як хоче і ніхто не може нікого засуджувати.  ЄВС – це також  подорожі, яких в мене ніколи не було. 7 нових країн, тисячі проїханих кілометрів, пакування речей як хобі, переповнена пам’ять фотокамери.

одна_можливість_photoЦей рік – це усмішки, друзі, смішні ситуації, кохання, жарти. Я нарешті відчула, що живу повним життям і насолоджуюсь кожною миттю. Мене покинуло відчуття, що час я марную дарма, і життя проходить повз мене. Волонтерство – це допомога. Коли допомагаєш іншим – ти розумієш, що живеш для чогось і когось і хтось обов’язково це запам’ятає і подякує.

Якщо б я могла повернути час назад, я зробила б все так само – відмовившись від рутинного життя, дивлячись в очі наляканих родичів, відповідаючи на питання друзів і знайомих «Навіщо воно тобі потрібно? Чому ти не можеш бути як всі?», пакуючи швидко валізи, поїхала б. Я мусила опинитись саме в цьому місці і в цей час – я зустріла кохану людину, яка наповнила моє життя сенсом, вступила на навчальну програму, пізнала себе і навчилась себе слухати. Тому ЄВС – це не відрізок життя, а вулканічний поштовх до його докорінної зміни.

Марія Тітова, EVS-волонтерка у Фундації Роберта Шумана

 

одна_можливість_photo01