Monthly Archives: Липень 2018
Peace is the way

Recently Society Initiatives Institute held 2 workshops on the topic of conflict transformation are part of follow up activity of the training course from UNOY (United Network of Young Peacebuilders), which members of organization attended in April in Hague.

One of the workshop we did in the frames of the bigger project “See Beyond – Merging personal stories and performance art to embrace diversity and fight stereotypes”. In this way, participants could improve their knowledge not only on the topisc of diversity, social inclusion and gender equality, but also to learn more about how resolve conflicts and attain peace in life. Another workshop was open to all young people in Lviv, and took place in public library.

Both workshops contain the idea, that conflicts, are inevitably part of our lives and gives us opportunity to learn and to understand each other in a better way.

Participants were questioning the notion of aggression and whether it is possible to end conflicts by means of violence.

So basically, what we were doing for thousands of years is trying to put out the fire by using the fire itself as a tool? to resolve conflicts by using violence? – Leoinid Ezhurov, participant of the workshop

Through the set of exercises, newborn peacemakers came to the idea that inner peace is about what happens inside each of us. How do we feel now?

Outer peace is about how do we treat our close ones, friends, colleagues and neighbors.

Environmental peace determines our relationship towards the place we live in.

The workshops were supported by the UNOY and Council of Europe through European Youth Foundation.

After few hours of interactions, participants learned and practiced methods of nonviolent communication, became aware of their own attitudes towards solving conflicts outside training room, as well as experienced notion of inner peace as basis of future actions towards peace in life.

“I feel peaceful now.” – Mariana Hasiak, participant of the workshop. 

The workshops were supported by the UNOY and Council of Europe through European Youth Foundation.

Everyone Matters у Вірменії: Як це було

З 7 по 15 квітня 2018 року відбувся тренінговий курс “Everyone Matters! Development of Inclusive and Participatory Youth Work Practices in Eastern Partnership countries”. П’ятеро українських хлопців і дівчат мали змогу відвідати столицю Вірменії, Єреван. У цьому курсі також взяли участь молоді люди з Вірменії, Бельгії, Грузії, Німеччини, Молдови і Швеції. У центрі тренінгів були теми соціальної інклюзії, різноманіття і роботи з молоддю з меншими можливостями.

Ось відгуки українських учасників:

Ольга Кутиніна: “Надзвичайно задоволена участю в проекті “Everyone matters” у Вірменії! Купа вражень від країни, незабутні знайомства, нові друзі не тільки з Європи, а й з інших континентів. В професійному плані збагатила свій досвід новими методами неформальної освіти та менеджменту культурного різноманіття, що неодмінно допоможе в моїй роботі. Дуже вдячна організації ІСІ за можливість взяти участь!”

Віктор Демко: “Ось і настав цей день, коли 30 учасників з різних куточків світу приїжджають в столицю Вірменії – Єреван.  З шаленими емоціями і очікуваннями прилетіли в столицю і поїхали в готель знайомитися з учасниками.  Я вперше побачив наскільки  відкритих людей,  історії яких надихають і викликають велике захоплення.  З перших секунд знайомства ми усі здружились,  ніби знали один одного вже кілька років.

З першого дня,  організатори вирішили зробити нам сіті-квест.  Ось так по командах ми бігали по Єревані і випитували в місцевих (бо інтернетом не можна було користуватися)  відповіді на різні запитання і шукали туристично популярні  місця в місті. Саме так з першого дня в Єревані ми встигли оглянути його зі всіх сторін і навіть заблукати в ньому. Наступні дні були насичені лекціями і воркшопами.  Організатори і лектори робили все для того,  щоб зробити наше перебування на тренінгу комфортним. Вони міняли підхід викладу теми,  локацію воркшопів , прислухалися до наших ідей та ініціатив.”

Теми воркшопів були дуже особисті і дискусійні. Що мені сподобалось найбільше, це те, що кожен висловлював свою думку вільно і кожен відчував повагу до себе. Саме тому всі відчували себе вільними у висловлювані, що створило чудову атмосферу для обміну культурними відмінностями та  досвідом… Окрім лекцій та воркшопів ми мали можливість відвідати екскурсії,  поїхати в храм Гарні, згодом мали традиційну вірменську вечерю , враження були незабутні. 

Так і пройшли 7 найкращих днів мого життя.  Останнього дня хтось радів, хтось плакав,  бо час проведений на цьому тренінгу був незабутній, та і чимало часу знадобиться,  щоб змиритись з тим,  що проект закінчився. 

Велетенське дякую Інституту Суспільних Ініціатив за те, що дали можливість,  всім організаторам і керівникам проекту за те,  що зробили цей тренінг бомбезно шикарним!”

Людмила Нікітіна: “Я завжди намагаюсь ловити можливості розвіятись, отримати новий досвід та змінити фокус свого світосприйняття. Еразмус в Єревані став саме такою можливістю.

Під час проекту я зрозуміла й отримала наступне:

— Тбілісі за день не подивитись. Інколи, хоча … завжди, хочеться отримувати все й відразу, от я й хотіла подивитись Грузію по дорозі в Вірменію за півдня. Подивитись багато не вийшло, зате я встигла переїсти хачапурі та хінкалі, сфоткати колегу по ексченджу Олю в джунглях чурчхели (ця фото трішки порвала фб) та заблукати спочатку в старому місті, а потім в темряві по дорозі до канатної дороги, зате побачила повну зірок панорамну картину міста.

— Знайомства, знайомства й ще раз знайомства — ось що повинно бути у вас в голові. Кращий варіант – це відразу втнути щось дурненьке — по типу тендітним порухом руки розбити келих за спільним обідом — так оточуючі краще запам’ятають твоє ім’я. А не чекати середини ексчейнджу, як зробила я.

— Очищуй свідомість на ходу, відкинь зайве, ходи на вранішню йогу та нічні посиденьки, не впускай жодного вечора та відповідно, не спи, для того, щоб прогулятись новим містом, чи подивитись фільм про мігрантів, чи влаштувати культурну тусу, чи поділити інтернаціональний чек у пафосному ресторані, чи, піти слухати сусідку-діджейку-великобританку Рейчел з Берліну, яка сьогодні грає в одному з нічних клубів Єревану.

— Розумію, що в моєму житті, незважаючи на обставини, завжди буде як мінімум одна людина, яка скаже, що ти чудова. “Оля дякую« — дякую тобі за компаньйонство.

— Треба було відразу полюбити своїх сусідок по кімнаті, бо вони (Теса та Неталі) мене приємно здивували, виявились “живими книгами”, яких зазвичай я шукаю в Харкові з великими складнощами. Та в останній день я не мала достатньо часу, щоб їх обійняти та поплакати.

— Копай глибше, рефлексуй, висловлюй свою думку, розповідай про свій досвід й знаходь скарб — теми розмов, від яких бігають мурашки по шкірі. Для мене такою стала тема “Управління культурним різноманіттям” (Cultural Diversity Management). Бо саме в ній розкривається унікальність кожної людини й необхідність прийняття та поваги інших.

— Ти завжди можеш бути тим, ким хочеш — говорить знайома Фернандо Ботеро (тепер уже й моя знайома), лежачи оголена на п’єдисталі в центральному саді міста, палячи сигарету, епатажно демонструє свій пишний задок та не боїться бути такою, як є.

— Забираю додому валізу та пакую її жвавими методиками тімбілдінгу, неформального навчання, кейсами та інструментами.

Ось так я побувала в Єревані, хоча таке відчуття, що пережила кругосвітку. Учасники, дякую, ви – найкращі.”

Ольга Цибова: “Найкращий спосіб вивести себе на новий якісний рівень і отримати купу натхнення – це, звісно, вирушити в мандри від ГО «Інститут Суспільних Ініціатив», досліджуючи усі тонкощі питань  інклюзії, особистого різноманіття, толерантності та пошуку дієвих рішень у проактивному мультикультурному середовищі.

Кавказькі пригоди для п’яти делегатів з різних куточків України вийшли яскравими і душевними, як і сама Вірменія – кольорова і багатогранна країна. Колорит відчуваєш вже з аеропорту, коли чуєш ту силу темпераменту, з якою тобі пропонують таксі, а далі взнаєш, що  хаотичний рух іона і пересування по місту вірменських водіїв, то, в принципі, одне і теж)))

Організатори «Вірменська прогресивна молодь» зустріли нас дуже гостинно, і таке ставлення загальної допомоги і привітності було від початку до кінця. Більше того, Аня з ІСІ постійно була з нами на зв’язку і підтримувала морально 24/7.

Розселили учасників за принципом «повної культурної інтеграції» – перемішавши так, щоб в одному номері не було більше, аніж одного представника країни. Номери – це окрема історія – з одного боку розгорнулася панорама на Арарат, з іншого – вид на  Єреван.

Кожен день тренінгу був як маленьке життя, бо ти мав ясне усвідомлення того, що отримуєш вартісні професійні знання, які обов’язково «проростуть в подальшому і дадуть плоди». Ми вчилися багато, але було цікаво і динамічно співпрацювати з представниками Молдови, Німеччини, Вірменії, Швеції, Грузії і Бельгії. Також серед нас були учасники аж із Нової Зеландії, Австралії і Великобританії, які щодня покращували нашу англійську)) Вивчали ми комунікативний менеджмент, термінологію комунікації і сексуального різноманіття, обговорювали дуже важкі, часом неоднозначні суспільні теми і багато практикували, експериментували і змінювали себе. Дружня і компетентна атмосфера якраз цьому сприяла.

 «Жива Бібліотека» стала серйозним емоційним відкриттям! Це був захід, на якому ми спілкувалися з різними ораторами, які виступали «книгами» і ділилися своїми життєвими історіями. Як «читача» мене глибоко зачепила історія хлопця, який через те, що на інвалідному візку не міг вступити у жоден вірменський ВНЗ, здобував освіту у Німеччині. Підтримуючи сина, його мати заснувала громадську організацію допомоги людям з інвалідністю «EKHO – Disability». Але невдовзі вона померла (тут за столом усі майже не розплакалися, бо не розумієш чому одній людині випадає на долю скільки перешкод). Хлопець продовжив справу мами, очоливши організацію. На сьогодні він – успішний дизайнер, спортсмен і головний редактор, а також організатор багатьох інклюзивних акцій у Вірменії.

Після навчання ми гуляли нічним містом, де особливо чудові парки з доглянутими ошатними озерами. Особливу атмосферу створюють співочо-танцюючі фонтани, мозаїки, соковиті гранати (символ Вірменії) і гірлянди із лампочок по усіх вуличках із теплим жовтим  світлом (шведи ділилися, що про таке світло їм тільки мріяти, бо в них лише сині енергозберігаючі жарівки, що не дають відчуття затишку). Хочеться відмітити особливе почуття гумору української делегації і гострий розум, тому нам постійно було весело.

Проект «Важливий кожен» був надзвичайно чіткий, структурований і без ліричний відступів. Кожен з нас змінився на краще. У кожного запалився внутрішній вогник змін, який активно розгортатиметься у імплементацію добрих справ і проектів.  Дякую ІСІ.”

Дякуємо всім учасникам за участь і відгуки!

Мальта, море, EVS

Мій досвід з EVS почався з радісного стрибання по кімнаті після отримання листа від ІСІ. В ньому мене запрошували стати EVS волонтером проекту на Мальті на 2 місяці. Час перед від’їздом пролетів як одна мить – і от я вже прямую паромом від Мальти до другого за величиною острову країни – Гозо, де і мав проходити мій проект. До слова, Мальта складається з трьох островів, і на третьому живуть всього три людини.

Моя приймаюча організація – Emergency Response and Rescue Corps займається наданням першої медичної допомоги на різних подіях та завідує рятувальниками на пляжах. Я вважаю, мені дуже пощастило з організацією, адже протягом проекту я отримала справді життєвоважливі навички з надання першої медичної допомоги, що підкріплювались сертифікатом європейського зразка. Крім того, так як організація займалась також підводним порятунком, мені та іншим волонтерам випала нагода спробувати дайвінг і трохи дослідити дно мальтійського узбережжя.

Після отримання сертифікату волонтери працювали на різноманітних подіях: кінних перегонах, мотокросі, музичних фестивалях, різдвяних ярмарках. Це допомогло зануритись в життя острову, краще зрозуміти його культуру та життя місцевих мешканців. Щодо останнього, то тут знадобилося трохи часу, щоб звикнути до розслабленого стилю життя та звичок місцевих. Звичайно, українці не можуть похвалитись педантичністю, але для мальтійців запізнитися на півгодини, а то й на годину, – звичне явище:) Ніхто не поспішає і не нервує. І чого б це? 300 сонячних днів на рік, море, неймовірна природа. Лише й хочеться дивитись в синю далечінь і дивуватись, наскільки прекрасне життя.

2 місяці пролетіли непомітно – в роботі, довгих прогулянках островом, подорожах  і нових знайомствах. І я дуже вдячна програмі Erasmus+ та ІСІ за можливість отримати весь цей безцінний досвід.

І раджу всім, хто досі вагається, перестати це робити і почати шукати свій проект. Адже цей досвід, отриманий з EVS, неодмінно збагатить ваше життя!

Ольга Кутиніна, EVS волонтерка на Мальті

Мій EVS у найщасливішій країні світу

Ми часто переїжджаємо в пошуках чогось. Щоб знайти роботу. Знайти кохання. Знайти стабільність. Знайти себе. Мене звуть Уляна, мені 28, я українка, з Тернополя, вже понад півроку завдяки проекту EVS я живу та працюю в місті Орхус у Данії. На власному прикладі я переконалась, що переїзд, хоч і короткостроковий, із рідної країни може змінити вас на краще!

Про існування EVS волонтерства я дізналась випадково від своєї молодшої сестри Нати, яка минулої весни намагалась мене всіляко стимулювати до кардинальної зміни життя. З вибором проекту все склалось неочікувано просто. Прочитавши про історію і мету програми EVS та ознайомившись з тим як працює її платформа, мені одразу ж спало на думку шукати можливості у Скандинавії, клімат та стиль життя якої мені давно були до душі. І ось на початку списку проект у Данії із надзвичайно коротким дедлайном для подачі заявки. Один стресовий день для заповнення мотиваційної анкети, допомога Ані з Інституту Суспільних Ініціатив, в неділю ввечері видихнула з полегшенням коли прийшло сповіщення що мою заявку таки прийнято, а вже наступної середи моя співбесіда із командою проекту була позаду, та в четвер того ж тижня я знала, що мене обрано і на початку вересня мене чекатимуть в Орхусі.

Моє рішення залишити дім, роботу, друзів та доволі облаштоване життя було цілковитою несподіванкою для близьких. Як? Чому? Задарма? Так далеко? Говорити данською? Однак все закрутилось так швидко, що й часу на сумніви та хвилювання не було! На свій день народження, 14 серпня, в подарунок від посольства Королівства Данії я отримала візу, а вже через два тижні з моєю новою сусідкою із Австрії ми думали де б то знайти меблі щоб заповнити нашу пусту данську квартиру.

Мій EVS проект базується в муніципалітеті міста. Оскільки Орхус у 2018 році є Волонтерською столицею Європи, я разом із Франческою, ще однією EVS-волонтеркою та моєю тепер хорошою подругою, допомагаємо із міжнародною комунікацією, організацією подій та різноманітними інтернаціональними ініціативами – study trips, конференціями, відкритими лекціями. Також завдяки проекту, ми стали частиною фестивалю для дітей “Film in the Forest”, основна мета якого – зміна погляду на кіно та зближення дітей з різним культурним бекграундом; їм ми допомагаємо із пошуком партнерів та фандрейзингом, проведенням воркшопів і побудовою команди волонтерів, та власне й на самому майданчику фестивалю у лісі під час фестивального вікенду.

Зараз мій типовий день – це робота у офісі 5-6 годин, декілька зустрічей та дзвінків, з десяток email, написання статей чи спілкування із студентами та волонтерами, курси данської мови, заняття спортом (тут усі такі спортивні, соромно відставати 🙂 та вечеря з сусідкою, бойфрендом чи тутешніми друзями.

Попри те, що по натурі я інтроверт, в Данії я зрозуміла наскільки важливо бути соціально активною для облаштування життя на новому місці. І в Орхусі для цього є нескінченна кількість можливостей! Лекції, виставки, покази фільмів, концерти, фестивалі, волонтерські проекти на будь-який смак, це дозволяє дізнаватись нове, зустрічати цікавих людей та відкривати для себе ще більше цю маленьку та надзвичайно милу країну.

У Данії усі, починаючи з трирічних діток і закінчуючи пенсіонерами, чудово спілкуються англійською. Все ж для кращого розуміння культури та навколишнього життя, я вже близько пів року ходжу на безкоштовні курси данської – так це складно, у них дивні букви і вимова наче в тебе гаряча картоплина в роті…однак, є перші результати – я можу підтримати розмову з касиром в супермаркеті, вже прочитала дві книжки для малят та на 30% розумію про що говорять мої колеги 😀

Якщо ви почуєте, що Данія – країна із найщасливішими у світі людьми, знайте, – це правда! Тут все наче створене для комфортного і розміреного життя:  усміхнені люди, які завжди готові допомогти, гарні вулички, красиві будинки, зручний громадський транспорт і мережа велодоріжок, що покриває все місто, смачнюща випічка і культурні заходи кожного вікенду, безліч курсів і майстер класів на будь-який смак, зрештою море і ліси навколо міста, – і ти ніколи не відчуваєш, що Орхус це друге за розміром місто у Данії, настільки воно затишне!

Ще й досі невідомо яка доля чекає на програму EVS, швидше за все її повністю замінить European Solidarity Corps, нова ініціатива ЄС. Однак поряд із цими ініціативами, існує й величезна кількість інших безкоштовних або ж цілком доступних кожному можливостей подорожувати, навчатись та працювати закордоном, варто лиш бути допитливим і не боятись ризикнути. Справді, життя за кордоном – це одна з найбільш приємних та водночас складних пригод у вашому житті. Проте гарантую, цей досвід кандинально змінить ваше бачення себе та світу навколо!

P.S. Доволі складно розповісти про враження від життя, роботи і подорожей у новій країні у короткому пості, тому якщо у вас є питання чи коментарі, буду рада продовжити спілкування у facebook.

Уляна Башняк, EVS волонтерка в Данії