Monthly Archives: Липень 2015
Завершився благодійний футбольний турнір

Сьогодні завершився турнір з міні-футболу “Гол за майбутнє”. Незважаючи на спеку, дощ, сезон відпусток, впродовж двох днів на полях спорткомплексу “Електрон” змагались представники бізнесу та громадських організацій аби визначити сильнішого.

11218772_1608367352771797_2295530809301525719_n (1)

 

Турнір мав декілька цілей – познайомити між собою у неформальній обстановці компанії, тим самим сприяючи налагодженню співпраці, сприяти популяризації любительського міні-футболу, а також реалізації соціальних проектів. Загалом учасниками турніру стали чотири команди – “SoftServe”,”Project #1″,”Електрон” та “NG Metal”. У підсумку команда “SoftServe” зайняла перше місце, а друге місце, зберігаючи інтригу та напруження до фінального свистка, між собою розділили команди “Електрон” та “NG Metal”.

Турнір “Гол за майбутнє” був благодійним і завдяки залученим під час турніру коштам ми, спільно з мешканцями району, зможемо відновити дитячий майданчик на вулиці Одеська, 18. В майбутньому такі проекти проводитимуться регулярно, збираючи все більше команд та прихильників, аби спільними зусиллями робити наше місто кращим.

Дякуємо всім хто долучився до організації та підтримки нашого турніру: Управлінню молоді,сім’ї та спорту Львівської Міської Ради, особливо Діані Наорлевич з інформаційну підтримку, організаторам Ліги дворового футболу, зокрема Ростиславу Бейщаку та Ігору Самотію, концерну “Електрон” за надане футбольне поле, арбітрам, і звісно командам за участь та емоції.

Проте проект ще не завершено, а його наступна стадія – реконструкція майданчика. Звіт про нього буде надано по його завершенні.

Координатор проектів,

Віктор Петров


 

Шукаємо учасників для проекту у Вірменії

Час та місце проведення: 19-27 вересня 2015 , Єреван (Вірменія)

Крайній термін подання заявки: 5 серпня 2015 року (включно)

Ідея проекту: Захід для 30 молодих людей з Європи, під час якого будуть застосовуватись методи неформальної освіти, рольові ігри, обговорення в малих групах та пленарних, мозковий штурм, дискусії та інших. Основна тема заходу – How to survive the multicultural society? A practical training for young idealists

[box type=”info” ]

Ми шукаємо 3 учасників, які активно займаються та цікавляться тематикою мультикультурного розвитку суспільства

[/box]

Шукаємо учасників та чекаємо на Ваші заявки, якщо Ви:

  • молода людина віком від 18 до 35 років
  • володієте англійською мовою на рівні достатньому для вільного спілкування та розуміння
  • зацікавлені в культурному обміні (вірменській та інших культурах)
  • зможете гідно представити Українську культуру та нашу організацію
  • після завершення проекту, готові написати звіт про участь в заході та долучатись до заходів нашої організації

Відбір учасників буде відбуватись на основі аплікаційної форми та мотивації. Відібрані учасники можуть бути запрошені на коротке інтерв’ю (по телефону чи Skype). Організаційна робота по підготовці до заходу буде вестись в соціальній мережі “Facebook”.  Лише відібраним та тим хто потрапив до списку очікування, буде 10 серпня повідомлено про статус їх заявки.

Фінансові умови

[box type=”success” ]

Проект у Вірменії профінансований програмою «Ерасмус+». Організатори забезпечують проживання в готелі, 3-разове харчування, соціальну та академічну програми. Витрати на дорогу від вашого місця проживання до Вірменії і назад будуть відшкодовані по квоті для України (максимально 275 євро) за умови пред’явлення всіх оригінальних квитків. Вартість білетів понад 275 євро відшкодовується за рахунок учасника! Білети слід буде купити до 15 серпня!

  • Слід заповнити онлайн заявку, що доступна тут (натисніть щоб перейти за лінком)
  • Надіслати актуальне CV з темою Cultural society лише(!!!) за адресою projects@sii.org.ua)

[/box]

 

Як подружжя збудувало екопоселення біля Кишинева (Молдова)

Кожного  дня у великому місті є хоча б одна людина, яка задумується про те, як життя у місті шкодить її здоров’ю та навколишньому середовищу.  Але не завжди переїхати в село означає вести здоровий спосіб життя.

Проте  у світі є сміливці, які готові спростувати цю думку. Саме вони і є жителями, так званих, екопоселень. Це можуть бути нові поселення або перебудовані села. Головні аспекти, які передбачає таке місце проживання, – це енергозбереження, розумне споживання та людська взаємодія.

На прикладі молдавського ековіледжа можна побачити, як ці три аспекти формують альтернативну модель суспільства.

11778102_1174773342548364_1454750083_n«Менше говорити, а більше роботи», – говорять Ліліана та Девід. Це сімейна пара, яка має трьох дітей і  у 2011 році задумалася над створенням власного екопоселення. Вони  зрозуміли, що у місті не розвинеш екологічний потенціал. Хоча самі вони не інженери і  будівельнки,  Ліліана і Девід вирішили ризикнути. В Молдові будівництво екологічних поселень – це не звичне явище, ніхто нічого не знав, тому пара вирішила організовувати лекції та різноманітні воркшопи, які б привернули увагу однодумців.

11739677_1174773322548366_1367545809_n

У цей же час вони інтенсивно працювали над створенням концепту їхнього майбутнього поселення. Суть якого заклечається в тому, що є спільний простір, в якому ти з сусідом можеш поділитися ресурсами. Ви маєте спільну зону, але не як в комуналці. Наприклад, є велика кухня, де ви можете їсти і спілкуватися разом. Тут грають роль два фактори: соціальний та матеріальний. Тому що такі електронні прилади як кухонний комбайн чи міксер можуть бути спільними, таким чином можна протистояти «над споживанню».

11774320_1174773329215032_1506032278_n

Навесні 2014 року, після того як знайшли землю, почали будувати. Це поселення Ришкова недалеко від Кишинева  має стати його частиною, а не загубленою десь територією.  Зараз до подружжя приєдналися ще дві сім’ї. Вже збудовано дім для трьох сімей і  майстерня для інструментів. Влітку або на початку вересня дві сім’ї планують в’їхати. Наразі в цій майстерні проходять тренінги з екологічного будівництва, пермакультури та організовується шкільний клуб. Планується будівництво Eco-Visio-центру, де і відбуватимуться подальші освітні проекти.

11774783_1174773332548365_565388960_n

Цей проект, фактично, виріс зі власної ініціативи і є яскравим прикладом того, що ми самі ковалі своєї долі.

http://eco-village.md/ru/

Ганна Аргірова, волонтер ГО “Інститут Суспільних Ініціатив”

Депортація поляків Поділля до Казахстану у 30-ті роки ХХ століття

 Репресії 30-х років проти польської національної меншини на Хмельниччині

Сталінська політика переселення народів була одним із напрямів репресій, спрямована на насильне виселення корінного населення із місць свого історичного проживання. Офіційно переселення народів розглядалося, як засіб зміцнення прикордонної смуги СРСР, здійснювалося центром опираючись на місцеві партійно-державні та каральні органи.

Період сталінізму для поляків колишнього СРСР, і особливо України, був трагічним за масштабами репресій та геноциду щодо меншин. Масових депортацій зазнало чимало народів, але поляки стали першим народом у цьому трагічному сталінському експерименті.

Рішення про депортацію польського населення з прикордонних районів СРСР було прийняте у середині 1930-х років. Це був час не тільки кардинальної зміни напряму і акцентів національної політики більшовиків, а й погіршення радянсько-польських відносин. Поляки ідеально підходили до образу ворога, їх одних із перших віднесли до «шкідницьких націй» і спрямували проти них цілий набір репресій, що тривав протягом 1930-х років. Проводилися арешти і розправи над польською інтелігенцією, робітниками, селянами.

Серед рішень вищого політичного керівництва УСРР особливе місце посідали депортації з окремих місцевостей, прикордонної смуги, яким надавався статус частково закритих зон.

Як свідчать архівні джерела, найбільш поширеними методами репресій на Поділлі стали масові депортації населення. Перші кроки в цьому напрямку були зроблені першим секретарем ЦК КП(б) України С.Косіором 20 жовтня 1934 р., коли з його ініціативи був направлений секретарю ЦК ВКП(б) Л.Кагановичу про дачу дозволу на виселення з прикордонних районів сімей куркулів. Телеграма ЦК ВКП(б) від 9 грудня 1934р. давала можливість політичним органам республіки розпочати роботу по організації переселення польського населення. Була створена спеціальна комісія з високопоставлених керівників партійних, урядових, військових органів, НКВС для підготовки відповідних пропозицій. Одночасно партійним комітетам ставилися завдання роз’яснювати національним меншинам вимоги, що особи, які нелояльно ставляться до влади, будуть виселятися з осілих місць.

У середині грудня 1934р. прикордонний режим встановлювався в 11 районах України, а 20 грудня того ж року прийнята постанова політбюро ЦУ КП(б)У «Про переселення з прикордонних районів». Спеціальним комісіям пропонувалося визначити села, скласти поіменні списки антирадянських елементів, які підлягали депортації, рекомендувалося провести виселення одноосібників і колгоспників, «яких не можна визнавати благонадійними в умовах прикордонної смуги».

[ Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі ЦДАГО України)  Ф.1 оп.16 спр. 12,  -арк.316]

23 січня 1935р. ЦК КП(б)У прийняв ще одну постанову «Про переселення з прикордонної смуги», за якою 8300 господарств колгоспників та одноосібників, які не проявили себе у зміцненні кордону і колгоспного ладу, переселялися у віддалені від кордону райони.

Переселення здійснюване з 20 лютого по 10 березня 1935 р., воно засвідчило : 8329 родин «ненадійного контингенту» з прикордонних районів Київської та Вінницької областей було відправлено у східні райони УСРР (з Київської 5475 сімей, з Вінницької 2854).  За національною належністю: поляків 2866 сімей та німців – 1903 родини.  Протягом 1934—1938 рр. в Україні були ліквідовані 450 польських шкіл, 170 польських національних сільрад і національний автономний район із центром у містечку Мархлевське (сьогодні Довбиш, що у Баранівському районі на Житомирщині), припинено видання 17 польськомовних газет і книг, закрито Київський польський педінститут і кілька технікумів, театр, бібліотеки, В Радянській Україні до 1937 р, були закриті римо-католицькі святині, а священики вислані на каторгу або розстріляні.

Henryk Stroński (ur. … Represje stalinizmu wobec ludności polskiej na Ukrainie w latach 1929-1939, Stowarzyszenie “Wspólnota Polska”, Warszawa; 1998; -314s.

Причину гніву радянських властей по відношенню до польського населення УСРР  слід шукати як у внутрішніх, так і зовнішніх чинниках. Польське населення повільно піддавалося радянізації, намагалося зберегти і демонструвало свою національно-релігійну ідентичність і окремішність. Поляки без особливого ентузіазму відгукувалися на заходи влади. Певний час у польських селах відсоток колективізованих господарств був найнижчим.

Аналізуючи хід переселення політбюро ЦК КП(б)У  зазначило, що не проведена робота стосовно очищення Південно-Західної залізниці і особливо її найбільш важливих вузлів від польських елементів. До них належали Гречани, Козятин, Шепетівка, Вапнярка, Коростень. Для організації цієї роботи створювалась комісія у складі: Шарова, Зоріна,  Александровського, яка  повинна внести конкретні пропозиції «щодо очищення прикордонних вузлів від польських антирадянських елементів».

[ Єременко Т.І. Польська національна меншина в Україні у 20-30-ті рр.. ХХ століття / Єременко Таїсія Іванівна / Ін-т історії України НАН України; Ред. Кол: С.В.Кульчицький (гол.ред.) та ін.. –К., 1994. – 73 с. ] 

Особливості життя в степу

За короткий час  (декілька годин) на пакування особистих речей, людей, яких вважали «суспільно небезпечним елементом», відправляли на збірні пункти і грузили в потяги. Людей, котрих висилали, перевозили в товарних вагонах. До потягу чіпляли вагони з сільськогосподарськими інструментами. Під час дороги, яка тягнулася декілька днів, через день, а інколи раз на декілька днів, давали воду. Для більшості депортованих подорож мала закінчитись в пустому степу. Їх розміщали на території, де не було ніяких населених пунктів. Ситуація в Казахстані, з якою вони зіштовхнулися, найкраще ілюструють слова однієї з депортованих жінок «…на місці не було нічого, тільки вітер і трава, і ще викопана криниця».

[ W stepie dalekim.Polacy w Kazachstanie,  pod redakcją Marek Gawęcki I Janusz Jaskulski, Poznan – Almaty ; 2006/2007.  –  206s. ]

Діти і літні люди часто не доїжджали до місця призначення через важку дорогу, голод і відсутність елементарних засобів гігієни. За даними історика Миколи Іванова смертність серед виселених становила приблизно 20-25%. Ті, хто  потрапив на місце призначення, в суворих умовах організували житло і господарство. Населені пункти будували в степу, найчастіше вони не мали назви, були тільки під номерами. Ними користувалися і адміністрація, і жителі. Пізніше селищам почали давати власні назви. «В деяких випадках, – розповідала Станіслава Шубіна, – людям вдавалося дати назву за власним бажанням». Села Кокчетавської області отримували назви, які  нагадували переселенцям про Україну. Так на мапі Казахстану з’явились Березівка, Чернігівка, Вишневка, Волинськ, Новогречанівка та інші.

Незважаючи на те, що втеча була неможлива, запроваджувався  суворий режим. Статус «спецпереселенці», котрий став їх долею, був однозначним із обмеженням особистої свободи і необхідністю щомісячної відмітки в комендатурі. Без дозволу їм не можна було віддалятися від місця проживання. Було заборонене листування з близькими, відмовлено у вивченні рідної мови. Вже на місці прибуття деяких чоловіків заарештували, залишаючи сім`ї без годувальників. Броніслав Нетикша, сім`я якого після підписання Ризького мирного договору залишалась в Радянській Україні, в своїх мемуарах писав:«Мою сім`ю – маму, сестер та брата депортували в Казахстан у тридцятих роках XX століття. Mолодшого брата  –  Яна вже в Казахстані заарештували і розстріляли».  Марія Комада з Белорайки Кокчетавської області згадує, що «в першу зиму багато дітей померло, а наступного року чоловіків звинуватили в шпигунстві і майже всіх забрали».

Свідоцтво про смерть видавали лише під час політики перебудови Михайла Горбачова. На протязі багатьох років сім`ї  арештованих безрезультатно намагалися щось дізнатися про долю своїх рідних.
Яніна Котовська з дітьми на могилах рідних. (Фото взято з книги «W stepie dalekim. Polacy w Kazachstanie»)

image016
Режим, запроваджений в 30-ті роки, став м’якшим тільки після смерті Сталіна. Ксьондз Буковинський писав : « Довгі роки польські переселенці були під владою комендатури і не мали права нікуди виїжджати. Пізніше отримали дозвіл на пересування. Дехто повернувся в рідні домівки на Україну, але більшість залишилась в Казахстані». Але перед тим, як це сталося, степи Казахстану засіяли польські могили.

Молитви записані Анелею Зелінською з Краснокамянки.(Фото взято з книги «W stepie dalekim. Polacy w Kazachstanie»)

image021

Визначну роль в їхньому житті відіграла релігія, дякуючи їй вони пережили найважчі часи. Вона була втіхою в хвилини смутку і одночасно додавала надію на краще життя. Дехто привіз молитовники з України. Релігійне життя організовували жінки, тому що не було священників. Саме вони навчали молитвам підростаюче покоління, розказували про важливі релігійні свята, незважаючи на заборону, співали церковні пісні, переписували тексти молитв. Культурним феноменом казахстанських поляків стали рукописи молитв, які з’явилися через відсутність книг та молитовників.

Офіційно з поляків, проживаючих в Казахстані, спецнагляд був знятий в 1956 році. Але їх не реабілітували, тому, будучи групою «колишніх спецпереселенців»,  вони залишалися під наглядом влади. Хоча в 1959 році за ними визнали громадянські права, основна маса залишалася без паспортів, що обмежувало можливість пересування навіть  територією Радянського Союзу. До шестидесятих років паспорти зберігалися в голів колгоспів або в місцевих органах міліції.

Ліквідація комендатур дозволяла повернутися на Україну. Такою можливістю скористалося декілька тисяч людей, але більшість залишилось у степах Казахстану. Згідно з офіційними даними їх було: в 1959 році – 53102 чоловіки, в 1970 р. – 61445осіб , 1979р.– 61136 осіб  і в 1989р.– 59956 осіб.

[ Земсков В.М. Спецпоселенци (1930-1959 рр.)//Население Росии в 1920-1950 г.: численность, утраты, миграции. М., 1994. -604с. ] 

Примусове виселення польського населення з Волині і Поділля залишило глибокий слід у свідомості та історичній пам’яті поляків. Про свої кривди довгий час їм доводилося мовчати.  Думається,  давно настав час заявити про них на повний     голос —  для торжества справедливості і для увічнення пам’яті загиблих.  Польське населення України сповна розділило трагічну долю всіх її жителів у часи сталінізму. Депортація до Казахстану в 1936 р. виявилась тільки частиною жорстоких антипольських акцій влади в 1930-ті роки. Їх наслідком стали не тільки демографічні втрати, але і фізичне знищення, розрив культурно-побутових і родинних зв’язків, прискорення асиміляції. Досвід проведення депортації польського населення з України до Казахстану в 1936 р. було використано у 1940—1941 роках, коли з новоутворених західно-українських областей на територіях, отриманих СРСР за пактом Молотова — Ріббентропа, у східному напрямі було вивезено як ворожий і небажаний елемент кількасот тисяч поляків, українців, представників інших національностей. Депортаційна політика стала для влади важливим засобом вирішення національних і політичних проблем.

 

Іванцова Анастасія, волонтер ГО “Інститут Суспільних Ініціатив”

Модель Ради Європи

ГО «Інститут Суспільних Ініціатив» за сприяння партнерів проводить моделювання діяльності Ради Європи, а саме двох її структурних одиниць – Венеціанської комісії (Європейська комісія за демократію через право) та Комітету міністрів Ради Європи. Ми впевнені, що Модель необхідна не тільки задля практичного застосування учасниками теоретичного матеріалу, а й для популяризації діяльності такої важливої інституції для України як Рада Європа.

Даний захід відбудеться 18-20 вересня 2015 року.

Модель Ради Європи та робота комітетів буде відбуватись на базі Українського католицького університету, а фінальна сесія (підсумок роботи) відбудеться у приміщенні сесійної зали Львівської Обласної Ради.

До Вашої уваги буде запроповано також лекції цікавих особистостей у сфері дипломатії, міжнародних відносин та громадського життя.
Реєстрація триває постійно та до моменту заповнення групи. Поспішайте! Організатори перевірятимуть та повідомлятимуть про прийом учасника на місце делегата протягом 3 днів з моменту отримання заявки.
 

Кінцевий дедлайн завершення реєстрації та формалізації програми – 1 серпня.
Реєстраційна форма та більше інформації за цим посиланням – http://sii.org.ua/coe-model/
Контакти для запитань :
v.petrov@sii.org.ua
097 777 13 15 (Віктор)